Натисніть "Enter", щоб перейти до вмісту

Часті питання

Як нумеруються сонячні плями та хто присвоює їм нові номери?

Нинішню систему нумерації сонячних плям (груп плям або ще по-іншому активних областей) було розпочато 5 січня 1972 року. Відтоді кількість плям, що з‘явилися на Сонці перевалила за 10 тисяч. Першу цифру в номері часто опускають через практичні причини. Свій власний номер отримують нові плями і ті, які виходять з-за східного лімба, навіть якщо одна й та сама пляма робить це більше одного разу.

Навіть зараз у цифрову епоху вчені продовжують замальовувати сонячні плями. Ця робота вимагає терпіння та охайності. Щоденний «ритуал», який триває вже сотні років.

Нові номери групам зараз присвоює Національне управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA) разом з Повітряними силами США (US Air Force). Раніше цим займалася Гринвіцька королівська обсерваторія (RGO). Повний архів синоптичних карт Сонця, починаючи з 1972 року: https://nebo.link/z9Jkq

Чому в Сонця східний лімб зліва, а західний справа?

На найбільш ранніх картах Сонця його лімб був промаркований залежно від того, з яким боком горизонту на Землі він стикається (або в напрямку якого боку дивиться). На відміну від Місяця, угода про сонячне картографування ніколи не змінювалася: астрономи продовжують описувати, що групи плям на Сонці з‘являються над східним лімбом, а зникають над західним.

Чи можливо зафіксувати сонячні протуберанці в звичайний телескоп?

Попередження: ні в якому разі не повторюйте подібні спостереження в себе вдома! Не наводьте оптичні прилади без спеціальних фільтрів на Сонце або в області неба, які дуже близькі до нього. Ви можете втратити зір або пошкодити техніку!

Це здається чимось фантастичним і в це дуже важко повірити, але це можливо за кількох сприятливих умов. На даний момент існує лише дві переконливі світлини сонячних протуберанців, зроблених у білому світлі поза повним/кільцеподібним сонячним затемненням і без використання спеціальних астрономічних інструментів. Перша світлина (насправді, ціла серія) була зроблена ще 27 жовтня 1987 року японським аматором фотографії І. Цукамото. Її було опубліковано в січні 1999 року на обкладинці брошури Die Beobachtung der Sonne mit Geräten und Zubehör von Baader Planetarium («Спостереження за Сонцем за допомогою пристроїв і аксесуарів від Baader Planetarium» в перекладі з німецької), яка свого часу випускалася відомою німецькою компанією Baader Planetarium.

В описі до серії світлин говориться, що вона була зроблена на високогірному плато на висоті 2000 м над рівнем моря за оптимальних атмосферних умов. На ній можна бачити, що поки Сонце все ще було закрите довколишнім ланцюгом пагорбів, стає видимим тонкий та довгий протуберанець рожевого кольору, який підіймається все вище над горизонтом допоки не згасне у світлі висхідного Сонця. При зйомці цієї серії було використано 300mm телеоб‘єктив із 1,4х телеекстендером (feff=420mm) без жодного червоного фільтра.

Друга світлина (знову ж серія) була зроблена 13 грудня 2022 року фотографом Джеймі Шефердом в Шотландії. Вона з‘явилася в галереї популярного сайту spaceweather.com. Ось що пише автор в описі до неї:

Приблизно в день зимового сонцестояння, якщо я виходжу з вхідних дверей свого дому в Локернхеді (Шотландія), я бачу Сонце, яке сходить із-за великого оголення гірських порід нижньої вершини Stùc a' Chròin. Він має правильну форму та відстань для того, аби закривати Сонце — це як моє власне сонячне затемнення кожного Різдва. 

Але чи можна побачити якісь явища затемнення, окрім сходу Сонця? Спіймати чисте небо в той час доби в грудні досить складно, але цього року мені пощастило. Я зробив серію кадрів з рук за допомогою телеоб‘єктива, коли з‘явилося Сонце і, на диво, можна було розгледіти рожевий протуберанець. Аби бути впевненим, я склав зображення в одну послідовність, щоб показати протуберанець, який рухається праворуч у міру сходу Сонця. Підтвердження надійшло з зображення Австралійської національної сонячної обсерваторії (NISP) лише через 10 хвилин по тому. Я додав його нижче в стек. 

Досить складно побачити протуберанці без спеціальних фільтрів, і оскільки більшість з них розташовані поблизу екватора Сонця, то через геометрію вони не з‘являються в верхній частині нашого денного світила. Цей протуберанець на високій сонячній широті був чистою випадковістю. Також допомогло те, що на скелястій вершині не було трави, яка розсіювала б надто багато світла. Параметри зйомки: Nikon D800 + 300mm, f/11, ISO-100, 1/4000 sec

Геомагнітні бурі впливають на здоров‘я та самопочуття людей?

Вплив геомагнітних бур на людину, яка перебуває на поверхні Землі та в космосі не доведено. Для космонавтів небезпечними є сильні сонячні спалахи, оскільки вони можуть призвести до величезного зростання рівня потоку протонів високих енергій (так звана «протонна подія»), унаслідок чого на Землі може розпочатися радіаційна буря. Радіаційні бурі (сили від S2 до S5 за шкалою NOAA) можуть спричиняти порушення і поломки в апаратурі космічних апаратів, призводити до небезпечного опромінення космонавтів та отримання підвищеної дози радіації пасажирами й екіпажами реактивних літаків на високих широтах. Актуальну офіційну інформацію про космічну погоду можна дізнатися за посиланням: nebo.link/swx

Чи можна побачити полярне сяйво на екваторі?

Як далеко на південь (для північної півкулі) або на північ (для південної) опуститься авроральний овал полярного сяйва, залежить тільки від сили геомагнітної бурі. Полярне сяйво біля екватора востаннє спостерігалося 14/15 травня 1921 року.

Джерело: https://www.swpc.noaa.gov/content/tips-viewing-aurora

Північний магнітний полюс швидко зміщується в бік Євразії. Чи означає це, що в Україні частіше спостерігатиметься полярне сяйво?

На жаль, ні. Полярне сяйво формує коло навколо геомагнітних полюсів Землі, а не магнітних. Північний геомагнітний полюс «сидить» на півночі Гренландії майже нерухомо. До речі, саме тому в США на широті Криму (~45° пд. ш.) полярне сяйво є абсолютно звичайним явищем.

Метеорити радіоактивні?

Вміст радіоактивних елементів Торію-232 або Урану-238, що мають найбільший період напіврозпаду у метеоритах вкрай малий. Метеорити безпечні для здоров‘я людини.

На відео вище: проста демонстрація радіаційного фону та радіоактивності від Дона Стімпсона, власника Канзаського музея метеоритів.

Чому деякі метеори залишають позаду себе зелене світіння?

Яскравий метеор, ймовірно, із потоку Персеїди, залишивший позаду себе шлейф зеленого кольору. Автор відео: Чжан Чао

Короткочасне зелене світіння за головою метеора (зазвичай відносно швидкого), спричинене здебільшого світінням нейтральних атомів кисню.

Джерело: https://leonid.arc.nasa.gov/meteor.html

Від чого залежить колір «голови» метеора?

Колір багатьох метеорів зумовлений світлом, випромінюваним атомами металів метеороїда (синій, зелений і жовтий), і світлом, випромінюваним атомами і молекулами повітря (червоний). Атоми металів випромінюють світло подібно до наших натрієвих газорозрядних ламп: атоми натрію (Na) дають оранжево-жовте світло, атоми заліза (Fe) – синє, магнію (Mg) – синьо-зелене, іонізовані атоми кальцію (Ca+) можуть додавати колір фіолетового відтінку, тоді як молекули атмосферного азоту (N2) та атоми кисню (O) дають червоне світло. Колір метеора в конкретний момент часу його світіння залежить від того, яке випромінювання домінує — атомів металу чи повітряної плазми.

Джерело світла метеора. Коли метеороїди входять в атмосферу Землі, вони стикаються з численними молекулами повітря. Ці зіткнення розпилюють зовнішні шари частинки, створюючи пари атомів натрію, заліза та магнію. У подальших зіткненнях електрони переходять на більш високі орбіти від ядра атомів. Коли електрони повертаються у положення спокою, випромінюється світло. Це той самий процес, що і в газорозрядних лампах.

Джерело: https://leonid.arc.nasa.gov/meteor.html

Чому кометна кома має зеленуватий колір?

Синьо-зелений колір коми комети пов‘язаний зі світінням газу ціану та двоатомного вуглецю (в основному) під впливом ультрафіолетового випромінювання Сонця у вакуумі. Газова кома з‘являється через сублімацію водяного льоду під час наближення комети до Сонця.

Джерело: https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2113315118

Який сенс у спостереженні покриттів зірок Місяцем та астероїдами?

Спостереження покриттів зірок Місяцем можуть допомогти визначити діаметр зірки або знайти її тісний супутник, визначити фізичні параметри її атмосфери за падінням яскравості від краю до центру її диска. Також, можна уточнити рух Місяця (досі немає абсолютної теорії руху Місяця, хоча людина вже висаджувалась на його поверхню), отримати дані про його рельєф з точністю до одного метра, якщо точність вимірювань близько 0,001 сек.

Результати спостережень покриттів зірок астероїдами можуть допомогти визначити форму і розмір астероїда, якщо належним чином об‘єднати дані від спостерігачів, які перебувають у різних точках земної поверхні. За умови везіння можна уточнити розмір супутників астероїда або вгазалі виявити раніше невідомий супутник.

Джерело: https://occultations.org/occultations/why-observe-occultations

Геометрія астероїдного покриття
Ваші спостереження в поєднанні з спостереженнями інших можуть призвести до таких результатів, як наведений вище профіль подвійного астероїда (90) Антіопа
© «Небо Сьогодні», 2023–2024
Використання всіх текстових матеріалів без змін у некомерційних цілях дозволяється
тільки з прямим індексованим гіперпосиланням на nebo.today
Політика конфіденційності